Іти – не йти?

Відпрацював очні уроки з ранку, а в обід уже на річці.

Поки мій залізний пес ремонтується, та й кінь теж, вибору де порибалити особливо немає. Тому заварив чаю в термос та за город на Повалишку. 5 хвилин і я на річці. Води в ній взимку мало, глибоких місць, відповідно, також.

Пішов на вир, де влітку непогано ловив ялинця і плотву.

Кілька разів потрапив у пісок, але ножі не сіли, і я зміг знайти затишок від течії на метровій глибині. Кілька лунок потрапили на коряжки, кілька на меляк з божевільним потягом, та й штук 5-6 на спокійні місця, де течія відходить до іншого берега.

Річка тут неширока і неглибока, найбільша глибина в одній з лунок трохи менше двох метрів.

Після буріння, швидше за все, рибку, якщо вона тут крутиться, налякав. Вирішив спочатку насолодитися моментом і випити чайку на природі, поки все там під кригою заспокоїться і прийде в норму.

Бувають тут і щуки не рідко. Дістав балансир. Перевірю глибини, зачепи, потяг, ну і зорієнтуюсь, де можна буде блешню спробувати, щоб течією не зносило. А пощастить, то й зубасту словлю.

Не поталанило. Але на черговій лунці у балансир хтось постійно тикався. Ту-ту-ту, підбій, тук тук-тук, підбій...

Ось тут і треба куштувати більш делікатну снасть.

Дістав перевірене котяче око зеленого кольору і без мотиля опустив у лунку.

Метр глибини, легкий потяг, дорогою на дно зачіпаю якусь перешкоду. Аби на підйомі цю гілку не зачепити, розмірковую я. І тут бац, кивок у дугу. Витягаю плітку середніх розмірів.

Одразу повеселішало. Значить їсти рибку і поряд з будинком, навіть якщо й одна всього клюне за всю рибалку, думаю я. Бац, і кивок знову в дугу! Хтось більш спритний і сильний з того боку, не плітка. Трохи боротьби і навіть стравлювання волосіні та гарний ялець на льоду.

Далі пішли стусани та пощипування. Ееее, та тут темрява дрібної рибки! На кожній проводці стусани.

Ну гаразд, до тебе ми ще дістанемося, а тепер треба решту лунок безмотилкою обійти, а раптом там окуні є?!

На кожній лунці ловилася одна, дві плітки або ялинець цілком їстівних розмірів, а потім починалися щипки.

Акуратно перейшов на той берег, через замерзлу зовсім недавно полином і забурив пару лунок за плитою колишньої греблі, так би мовити, звороті. Більше там було не встромити.

Знову чай, перекур, фотосесія, пташиний спів, протисонячний прищур вздовж річки та за справу...

Тут, у цих двох лунках, дрібніше, сантиметрів всього, слабкий потяг. Так як навколо кущі та коряжки, є надія, що окунь є.

Обережно пальцем роблю отвір у лунковій шузі, щоб не засвітити дно на такій глибині і опускаю блешню. Кач, кач, кач, кач .... тюк і загинув! Дістаю, і справді, окунець. Невеликий, але приємний. Що він тут є? Що поряд із будинком, що ніхто не заважає, що тепло, що немає вітру, що скоро канікули і можна буде ще багато разів сюди приходити!

Поки тішився ще раз! Але це вже був йорж, але й йому я був радий. Вже 4 види риб упіймав на цьому невеликому вигині річки.

Коли лов на голу зійшов нанівець, я почав підсаджувати мотиля. Покльовки траплялися частіше, але розмір став меншим.

А потім я зовсім перейшов на дрібну дробину на волосіні 0.063.

Ось тут почалася пожежа! Навіть дрібні рибки відчувалися крокодилами на такій тендітній снастці.

А під завісу на цю іграшкову мізерну блешню схопив знову вгодований ялець!

Далеко не відразу я його витяг на світ, він уперся відчайдушно, але я його переміг!

Давно я не отримував такого позитивного заряду! І на роботу сходив, і порибалив, і засвітло пішов додому, і переробив ще купу всяких господарських доручень від дружини, і рибу посмажив, і час на розповідь лишився!

Ось як буває, а ще думав, йти – не йти, чого тут ловити у нас на меляках… Звичайно йти!